Валентина щасливо жила без чоловіка майже два роки. Колись вона любила Миколу, та його невірність змінила все. Якось його коханка прийшла і особисто оголосила про свою вагітність, що стало поворотним моментом. Валентина подумувала про розлучення, але була надто зайнята роботою та своїм хворим батьком. Вона часто допомагала своїй сім’ї з їхнім великим садом у селі. Вона більше не очікувала жодної фінансової чи емоційної підтримки від Миколи, який здавався скоріше тягарем, ніж партнером. Спроби розлучитися з ним були марними: вони тепер жили як сусіди, а не подружжя.
Ситуація загострилася, коли коханка чоловіка остаточно дістала Валентину. Жінка спокійно організувала збирання речей Миколи. Коли чоловік повернувся додому пізно увечері, Валентина віддала йому речі та забрала ключі. Він був спантеличений і не чинив опір. Потім Валентина зосередилася на отриманні офіційного розлучення, що виявилося простіше, ніж вона очікувала. Тим часом Микола боровся вже із почуттями двох своїх коханок. Валентина кілька разів бачила, як дівчата сварилися на публіці, що було ознакою їхнього загального невдоволення Миколою.
Через рік життя Валентині стало спокійніше. Вона переїхала до квартири свого покійного батька, яка тепер стала її власною, продовжувала працювати і відвідувати матір та вітчима у селі. Якось вона зіткнулася з новою дружиною Миколи, яка також збиралася піти від нього. Валентина порадила їй змінити замки, не шкодувати Миколу та не звертати уваги на його благання. Зрештою, Валентина почала вивчати в інтернеті дизайн інтер’єрів. Микола, якого вигнала дружина, одного разу з’явився на порозі Валентини, благаючи прийняти його назад. Але жінка жорстко відмовилася, заявивши, що у її житті вже є чоловік – Вася. Вася був її котом, успадкованим від батька, що символізує її знову здобуту незалежність і достаток.