У нашому будинку вечеря завжди була більш схожою на битву, а не на мирний сімейний захід. Моя дружина, Олена, любила їжу. Вона не просто їсть: вона святкує кожен шматок, вибираючи жирні та калорійні страви. А я, своєю чергою, завжди прагнув підтримувати здоровий спосіб життя і навіть рахував її калорії. “Олено, може, тобі сьогодні овочевий салат замість смаженої картоплі?” – Обережно запропонував я одного разу, намагаючись змінити її звичний раціон. “О, ні! Я не уявляю вечерю без моїх улюблених страв.
Ти завжди можеш їсти свої салати”, – обурено відповідала вона, наливаючи собі ще одну порцію жирної підливи. Ця тема стала справжнім каменем спотикання між нами. Її апетит і вибір страв ставили мене в незручне становище навіть на публіці. Пам’ятаю, як ми пішли на весілля до мого колеги. Олена замовила відразу дві порції стейку зі смаженою картоплею, тоді як решта акуратно їли свої салати. Коли вона почала смачно обсмоктувати кожну кісточку, я відчув, як всі довкола нас почали перешіптуватись. Мене це дуже збентежило.
Дорогою додому я не витримав: “Олено, ти не помічаєш, як на тебе дивляться інші? Може, варто подумати про манери за столом?” Вона спалахнула: “То ти соромишся мене тільки через те, як я їм? Може, проблема не в моїх манерах, а в твоїх забобонах?” Ці слова змусили мене замислитись. Всю ніч я не міг заснути, розмірковуючи про свої страхи та упередження. Наступного дня я сказав їй: “Олено, вибач, що змусив тебе почуватися некомфортно. Давай знайдемо компроміс. Може, ми разом займемося спортом, але ти будеш їсти те, що любиш?” Олена посміхнулася: “Домовилися.” Ця розмова стала новим початком для нас обох, де підтримка і розуміння стали важливішими від думки з боку.