Сидячи на затишній кухні моїх батьків, я виливала всю біль перед мамою, поки вона готувала вечерю. Аромати домашньої їжі змішувалися з моїми сльозами, створюючи дивну атмосферу затишку та занепокоєння. — Мамо, він сказав, що покине мене і дітей, якщо я зважусь народити п’ятого, — мої слова виривалися крізь схлип. Моя мати взяла мене за руки, пильно подивилася в очі. — Доню, ти маєш робити те, що вважаєш правильним.
Ти не одна, ми завжди будемо поруч, її голос був твердим і впевненим. Коли батько зайшов у кухню, він мовчки прислухався до нашої розмови, потім підійшов і обійняв мене. — Твій чоловік мав би підтримати тебе, а не загрожувати. Якщо ти залишишся з ним, що зміниться? Сьогодні він загрожує через п’яту дитину, а що буде завтра? — голос батька був спокійний, але рішучий. — Але як я можу позбавити дітей батька? — спитала я, намагаючись знайти хоч якусь впевненість у своїх словах.
— Дітям потрібна щаслива мама та здорова сім’я більше, ніж нещасливі та напружені стосунки з батьком, який загрожує піти через таку причину, — відповів батько, міцно тримаючи мене за плечі. Я подивилася на своїх батьків: у їхніх очах читалося безумовне кохання та підтримка. У цей момент я зрозуміла, що моя сім’я — це не тільки чоловік та діти, а й ті, хто завжди поряд у важкі хвилини. — Дякую, я думаю, я знаю, що мені робити, — прошепотіла я, нарешті знайшовши ясність у своїх почуттях і думках. Піти було нелегко, але знаючи, що мої діти будуть у безпеці та любові, і що п’ята дитина також буде прийнята і кохана, дало мені сили зважитися на цей крок!