Коли у Віри виявили серйозну хворобу, її життя кардинально змінилося. Її наречений, з яким у неї мало відбутися весілля через пару місяців, не зміг впоратися з новинами про діагноз. Він залишив їй листа, в якому написав: “Віра, я не можу бути поряд з тобою в цей скрутний час. Пробач мені, будь ласка.” Приголомшена та спустошена, Віра намагалася зібратися з силами. На щастя, саме в цей період у її житті знову з’явився Антон – її колишній близький друг, котрий колись був закоханий у неї. Дізнавшись про її хворобу, він не вагався ні хвилини, щоб бути поряд.
“Ти не одна, Віро. Я буду тут, з тобою, на кожному кроці”, – говорив він, міцно тримаючи її за руку. І він справді був поруч. Антон супроводжував її на кожен прийом до лікаря, піклувався про неї та підтримував її морально. З його допомогою Віра почала повільно відновлюватись. Протягом шести місяців лікування їхні стосунки лише зміцнилися. Віра поступово знаходила в собі сили та впевненість завдяки невтомній підтримці Антона.
Її серце, яке здавалося замерзлим після зради нареченого, знову почало теплитися коханням. “Антон, ти став моїм світлом у темніші дні. Я не знаю, як тобі це відшкодувати,” – зізналася вона йому одного разу. “Ти вже відшкодувала, Віро. Ти дозволила мені дбати про тебе,” – відповів він з усмішкою. Коли Віра остаточно одужала, Антон запропонував їй вийти за нього заміж. “Я хочу бути з тобою все життя, в радості та в горі.” Щаслива та сповнена надій на майбутнє, Віра відповіла згодою. Їхнє весілля було простим, але неймовірно зворушливим. Вони обіцяли одне одному любити і підтримувати у всьому, чого їх і так навчила ця непроста життєва історія.