Впевнений чоловічий голос звернувся до Олени: – Вітаю. Це дружина на годину? Мені потрібна ваша послуга, чи вільні ви завтра? Олена відповіла: – Вітаю. Друга половина дня точно вільна, але дивлячись, що потрібно зробити. Голос чоловіка здавався схвильованим. – Все дуже пристойно, нічого такого, не думайте про це. Просто вам доведеться піти зі мною до моєї мами, я давно обіцяв познайомити її з моєю обраницею. Скільки вам років? До речі, чи можу я побачити ваше фото? Олена посміхнулася: “Мамі”. – Мені тридцять, я добре виглядаю для свого віку. Точніше, мені так кажуть… – То ви згодні? – спитав чоловік. Олена погодилася та надала необхідні деталі.
Цього дня таксі приїхало вчасно, зупинилося біля під’їзду навпроти, і гарний брюнет середніх років на ім’я Олександр у чорному пальті відчинив двері таксі і простягнув Олені руку. Вони поїхали відвідати його матір у пансіон. У просторій кімнаті Олександр сказав: – Нічого не потрібно, просто підтверди, що я кажу, представся моєю нареченою і все. Олена не знала і що сказати. Вихователька поправила ковдру для матері Олександра, яка напівлежала на ліжку. Чоловік простяг до неї руки, а вона широко розплющила свої сірі очі та здивувалася. – Я Сашко, мам, – сказав Олександр з ніяковою усмішкою. Жінка довго смикала куточок ковдри, потім зупинилася.
Вона знову почала смикати за кут ковдри і запитала: – Юра? – Сашко! Мама! Я Сашко, – відповів Олександр. Жінка радісно посміхнулася і сказала: – Сашко буде з нами! Після цього Олександр передав Олені конверт із грошима, вибачившись за те, що брат не повідомив йому про стан матері. Олена пішла, але пізніше повернулася з мандаринами для матері Олександра, яка могла їсти лише протерту їжу. Олена вичавлювала сік з мандарину в ложку і тримала над одноразовою чашкою. Помаранчеві краплі важко падали у чайну ложку. Мама Олександра трохи поїла і сказала: – Я не хотіла, щоб син мене такою бачив. Але він прийшов сюрпризом. Ти розумниця, бережи себе. Сподіваюся, у вас із сином усе буде добре.