Закінчився другий семестр – і я успішно перейшла на другий курс філологічного факультету. За традицією, я повернулася до села до батьків: так я робила завжди, якщо мені було погано, або ж у мене були канікули. Після приїзду мама, сяючи від гордості, вигукнула на все село. -Приїхала наша майбутня вчена! Вона знатиме 5 мов і побачить увесь світ! Вона продовжувала так робити весь вечір, навіть описуючи сусідам моє швидке заміжжя.
Однак наступного дня мені стало дуже погано. Оскільки я не їла нічого незвичайного, мій розум почав підштовхувати мене до думки про можливість вагітності. Ця думка була лякаючою, але наполегливою. Щоб не давати волю пліткам, я сказала батькам, що маю термінові справи з подругою, і відвідала лікарню в сусідньому місті. Лікар підтвердив мої побоювання: – Вітаю! Ви на четвертому тижні. У мене паморочилося в голові, в думці крутилися питання : ”Як цей стан вплине на моє навчання? Як я скажу про це своєму хлопцю Івану? Як відреагують мої батьки?
Однак мене заспокоював той факт, що Іван уже закінчував навчання та натякав на спільне майбутнє. Коли мені вдалося повідомити про це, ледь вимовляючи свої слова, він відразу відповів: -Тоді скоро у нас весілля! Відмінна новина, кохана! Завтра я буду в тебе! Ми все вирішимо! За кілька днів ми повідомили новину нашим батькам. Вони були здивовані, але Іванові запевнення допомогли розрядити обстановку. Його батьки теж були в захваті від перспективи стати бабусею та дідусем. Потім ми зареєстрували шлюб. Через 8 місяців на світ з’явилися близнюки. Я перейшла на заочне навчання, а наші батьки допомагали доглядати дітей. Я вчасно та без проблем закінчила університет, а Іван знайшов гарну роботу. Ми були і залишаємось щиро щасливими…