Варвара Семенівна, вийшовши на пенсію після тривалої роботи в дитсадку, знайшла полегшення і спочатку із задоволенням працювала нянькою вдома. Така робота дозволяла їй успішно доповнювати пенсію. Але коли до її квартири переїхали син та його дружина Ксенія, життя Варвари перекинулося з ніг на голову. Незважаючи на свої сумніви щодо облаштування квартири, вона прийняла невістку, яка здавалася поважною та доброю. Народження онуки стало початком нового розділу, в якому Варвара виявилася все більш перевантаженою.
Спочатку вона прагнула допомагати, але в результаті стала основною доглядальницею, жертвуючи своєю роботою на півставки та особистим часом. Коли невістка повернулася на роботу, щоб разом із чоловіком накопичити на іпотеку, обов’язки Варі ще більше розширилися, і вона опинилася в кругообігу турбот про дітей, домашніх турбот і позбавлена відпочинку, навіть коли її здоров’я погіршувалося. Протягом 12 років вона займалася вихованням онуки, не шкодуючи ні здоров’я, ні стосунків.
Всупереч її очікуванням подяки, онука сприймала її не як люблячу бабусю, а як вихователя. Зрештою, Варвара прийняла сміливе рішення купити на свої заощадження невелику квартиру, прагнучи незалежності та спокою. Цей крок приголомшив її сім’ю, викликавши звинувачення у зраді, тимчасове відчуження від сина та відверту образу на невістку, яка звикла до постійної підтримки свекрухи. Згодом син зрозумів рішення матері, але розлад, який воно викликало в сім’ї, висвітлив глибинні очікування та проблеми, які мовчазно обтяжували Варвару довгі роки.