У моєї дочки Маші двоє дітей, і ще один великий кредит, який залишився на її шиї після розлучення. Колишній чоловік зібрав якось свої речі у спортивну сумку та зник. Аліментів ніколи не платив, вважаючи, що залишеної квартири з нього достатньо. Маша сиділа у декреті, тож їй було дуже складно виплачувати кредит: економила вона кожну копійку. Якийсь час тому вона влаштувалась на повноцінну роботу, але у зв’язку з останніми подіями всіх перевели на дистанційку. Як підсумок, платити стали менше. Грошей моєї дочки вистачає лише на найнеобхідніше.
Купує вона масло, хліб, крупу. А про фрукти та м’ясні продукти мова давно вже не йде. Нещодавно дочка вкотре попросила мене посидіти з онуками. Я, звичайно, погодилася, але розуміла, що буде складно: адже діти ростуть, а я не молодшаю, і бігати за ними, як у молоді роки, я більше не в змозі. Маша повернулася пізно ввечері, в неділю, одразу впала на диван і заснула. А о 6-й ранку їй знову потрібно було на роботу. -Тільки заплющу очі – а мені вже на роботу час, – каже донька. І такий ритм у неї вже котрий рік.
Якось я сказала, що вона просто зобов’язана подати до суду на чоловіка, щоб той платив аліменти. Але донька махнула рукою. Якось я вирішила з’ясувати у доньки, а скільки всього вона заробляє, якщо додати всі зарплати. Коли я почула ці копійки – то ледь не знепритомніла. -Мамо, ну, що мені робити? Годувати дітей треба! Якби десь запропонували більшу зарплату, я б, природно, погодилася. Але мені чомусь здається, що донька просто боїться шукати нове місце роботи. Іноді хочеться сказати їй, що з дітьми я сидіти не буду – нехай собі няню наймає – але шкода її. Хоча необхідність найняти няню може стати для моєї доньки мотивацією знайти нову роботу. Думаю , варто спробувати …