У 49 років, після кількох років життя в Іспанії, я повернулася в Україну, щоб продати будинок, що дістався мені у спадок, не розраховуючи залишитися тут надовго. У моєму житті було багато поворотів: невдалий шлюб через невірність чоловіка змусив мене виїхати до Іспанії з фінансовою допомогою свекрухи. Незважаючи на зраду, вона підтримала мене, запропонувавши свої заощадження, щоб я могла розпочати життя наново.
Моє перебування за кордоном було плідним, але я так і не змогла повністю вилікуватись від емоційних шрамів. Повернувшись, я натрапила на свою колишню свекруху, злиденну жебрачку на вулицях, з якою погано поводилися мій колишній чоловік та його нова партнерка. Вражена і розбита горем, я не могла залишити її в такому стані. Я забрала її у свій сільський будинок, який вирішила не продавати, надавши їй безпечний притулок, щоб вона могла спокійно дожити свої дні.
Тепер вона живе в моєму доглянутому будинку, і я домовилася з сусідкою, яка доглядатиме за нею, коли я повернуся до Іспанії. Такий поворот подій змінив моє уявлення про будинок та співчуття. Залишати свекруху в біді було не можна, що вкотре підтвердило мою віру в те, що добро повертається добром. Вчинок мого колишнього чоловіка – це його тягар, але турбота про благополуччя його матері стала моєю несподіваною метою під час цього візиту.