Я вийшла заміж вдруге, коли в мене вже була дочка. Тимур добре ладнав з моєю дочкою, але все ж таки мріяв про сина. Коли я завагітніла, він був на сьомому небі від щастя. У пологовому будинку зі мною разом у палаті лежала інша породілля, Аліна. Перейми у нас із нею почалися практично одночасно. Нас разом відвезли до пологової. Сина я народила легко. Здоровенького карапуза. Але ось у Аліни пологи тривали складно. Нас так і залишили лежати в пологовому. Усі зосередилися на пологах сусідки. Зрештою і вона розродилася. Трійня. Три дівчинки.
Втомлена, змучена матуся насилу посміхалася. Тимур знав, що мене відвезли до пологової. Тому чекав новин біля реєстратури, дістаючи всіх питаннями про породіллі. Незабаром туди вийшла медсестра, побачила його і сказала: – Вітаю, тату! У вас три дочки, три красуні. Я дуже хвилювалася, що Тимур не відгукується. Навіть молоко зникло від переживань. На дзвінки він не відповів. Я боялася, що щось сталося з ним. Лише повернувшись із клініки та знайшовши його записку, я зрозуміла, що сталося. “Прошу зрозуміти мене і пробачити.
Я чекав на сина, а ти народила трьох дівчаток. Чотирьох я не потягну”, – писав мені він. Мені стало сумно через те, що людина, яку я любила, виявилася боягузом і зрадила нас. Тимур з’явився за півроку. – Привіт! Правду кажуть, що ти народила мені сина, а не трьох дочок, як сказали в реєстратурі? – Нагла брехня! Сина я народила собі. – Ти не можеш приховати сина від мене! – Слухай і запам’ятай! У тебе на хлопчика немає жодних прав! Я вже подала папери до суду на тебе. І на розлучення, і позбавлення батьківських прав! І твоя записка у справі фігурує! – У тебе нічого не вийде! – Вийде! А ти забудь про нас і краще не з’являйся у нас на шляху! Я сама виховаю сина, і виховаю з нього чоловіка, а не боягузливого рохлю.