Я пам’ятаю Ксюшу – веселе сусідське дівчисько з великими бантами в кісках і великим шкільним рюкзаком, яку я з дитинства грайливо дражнив. Коли ми підросли, я почав проводжати її додому та захищати від хуліганів. Але її життя змінилося, коли не стало її батька. Мати тяжко переживала втрату, внаслідок чого Ксенію віддали до дитячого будинку. Минули роки, і, відслуживши, я сподівався знову зустрітися з Ксюшею. На мій подив, коли я нарешті побачив її, вона була вагітна. Її життя явно йшло своєю чергою – без мене…
Згодом я спробував віддалитися від неї, переїхавши до іншого міста для навчання та роботи. Однак через роки, після смерті матері, я вимушено повернувся на батьківщину. Якось син Ксенії, Семен, попросив мене про допомогу. Батько пішов із сім’ї, і тепер він дуже сподівався на мене. Допомагаючи Ксенії по господарству та проводячи час із Сьомою, я відчував глибокий зв’язок з ними. Ми з Ксенією часто ділилися своїми минулими та нинішніми труднощами. Я пропонував свою підтримку у всьому, відчуваючи цей негласний зв’язок. Коли Ксюші довелося лягти до лікарні, я два місяці доглядав Семена.
Наш зв’язок ставав все міцнішим, і хлопчина навіть попросив мене стати його татом. Це безневинне прохання мене дуже зворушило. Коли Ксюша повернулася додому із новонародженою донькою, у мене не залишилося сумнівів. У результаті ми одружилися, і я опинився в будинку, наповненому любов’ю та теплом. Ксенія та її діти стали моєю родиною. Такий несподіваний поворот подій приніс мені щастя, про яке навіть не мріяв.