Тиждень тому Галина Володимирівна побачила свого одруженого сина, що цілується з іншою жінкою. “Ганна дізнається, подасть на розлучення. І аліменти з синочка мого здере. Треба зробити так, щоб Толік застукав дружину на зраді. Тоді та і про аліменти забуде”. У те, що невістка зраджує її синові, Галина Володимирівна була впевнена на всі сто. Чому? Ніхто не знає. Але свекруха в цьому анітрохи не сумнівалася… З першого дня свекруха не злюбила невістку. Аж надто та самостійна. І квартира своя, і машина, і робота із гарною зарплатою. Синочка її повела до себе жити. Сім років уже одружені. Сина народили. І всі ці сім років Галина мріяла повернути сина (а головне — його чималу зарплату) під свою руку.
Але розлучення з аліментами ніяк не входило до її планів. Тому вона вирішила знайти докази невірності невістки. Але не знаходила. А тут син зраджує дружину. Як тільки Ганна про це дізнається, одразу ж виставить чоловіка геть. Потрібно діяти на випередження. Спровокувати невістку. От і задумала свекруха хитромудрий план… Ганна, повернувшись додому, виявила записку – “Вечеряй без мене, повернуся вранці!”. Синочка свого вони відправили до села, до батьків дівчини, тому вона, повечерявши, трохи покопавшись у телефоні, лягла спати. Серед ночі її розбудило хропіння. Встала, відчинила дверцята, а там її чоловік сидить з телефоном у руці і хропе.
А на екрані телефону любовне листування з Томою. Тут же розбудила Толика, змусила зібрати речі і виставила геть… Син приїхав до матері. – Ну як? Прийшов коханець? – Ніхто не прийшов. Натомість Ганна все знає. – Що всеі? – І те, що ти задумала вивести її на чисту воду, і те, що я маю Тому, і те, що в неї від мене буде дитина… Галина сіла в калюжу. Мало того, що від зарплати сина тепер вилучатимуться аліменти, то він ще й на Томі змушений буде одружуватися, або платити й ті самі аліменти…