Моя бабуся завжди була надзвичайно важкою у спілкуванні, вимотуючи будь-кого, хто проводив з нею більше півгодини. Проте останніми роками вона трохи заспокоїлася. Дивно, але перед народженням правнука вона запропонувала нам свою квартиру, вважаючи за краще переїхати до своєї дочки – моєї мами. Про це рішення багато хто потім шкодував… Моя мама пішла з дому одразу після школи і з того часу уникала жити з бабусею. Та була завжди незадоволена життєвим вибором моєї матері – її освітою, заміжжям і роботою. Вона була критична і часто відкрито висловлювала своє несхвалення. Мій батько, з іншого боку, взагалі не спілкувався з нею. Я не могла зрозуміти, як моя мати терпить таку складну людину. Бабуся вміла знаходити і невтомно тиснути на болючі місця людей, одержуючи майже задоволення від їхніх страждань. Минали роки, вимоги бабусі зростали. Ми з мамою мали допомагати їй з продуктами, ходити в аптеку і прибирати її велику трикімнатну квартиру. Це було схоже на покарання.
5 років тому, коли я вийшла заміж, мій чоловік спочатку не вірив моїм розповідам про бабусю. Однак після одного візиту до неї він вирішив більше ніколи не зустрічатися з нею. Кілька років тому ситуація начебто покращала. Бабуся потрапила до лікарні і лежала в одній палаті з самотніми старими. Цей досвід, мабуть, пом’якшив її. Незважаючи на спокусу повернутися до колишнього способу життя, вона часто стримувалася. Приблизно в цей час ми з чоловіком чекали на дитину і відчували труднощі з житлом. Ми подумували про іпотеку, але не наважувалися через фінансовий тягар. Несподівано моя бабуся запропонувала нам свою квартиру, виявивши бажання переїхати до моєї мами. Ми розривалися. Пропозиція була ідеальним рішенням нашої житлової проблеми, але це означало, що моїй мамі доведеться жити з цією людиною. Зрештою, мама переконала мене погодитись, вирішивши, що бабуся змінилася.
Якийсь час все йшло гладко. Ми використовували наші заощадження для ремонту будинку та підготовки до народження дитини. Однак незабаром старі звички бабуси знову дали про себе знати. Своїми вимогами та істериками вона часто завдавала занепокоєння, аж до того, що підривала здоров’я моєї матері. Вона вимагала подяки за квартиру. Я відчувала себе безпорадною, розриваючись між поверненням квартири та терпінням щодо її поведінки. Наші фінансові вкладення у квартиру та повна залежність від доходів чоловіка у зв’язку з моїм декретом ще більше ускладнюють ситуацію.