Після майже 20 років шлюбу я досягла того моменту, коли зрозуміла: не можу більше жити так, як я жила. Наші діти виросли і ми з чоловіком стали чужими, нас більше нічого не пов’язувало. Мене дратувало в ньому все – і я вирішила, що настав час припинити наші стосунки. Приблизно в цей час сусідка запросив мене на роботу в Італію, і я, не роздумуючи, погодилася, поїхавши, не повідомивши чоловіка про свої плани. В Італії я поринула в нову культуру, насилу опанувала мову і відчула глибоке почуття самотності та ізоляції.
Незважаючи на те, що в мене з’явився друг, Андре, незабаром я виявила, що і він мене дратує. Ця модель постійного роздратування призвела мене до глибокого усвідомлення : можливо, проблема завжди крилася не в чоловіках – а в мені самій. Розмірковуючи про своє життя та стосунки, я почала бачити свого чоловіка в новому світлі. Він тепер здавався мені веселим, невибагливим, гарним годувальником та цікавим співрозмовником. Я почала страшенно сумувати за ним, з тугою згадуючи прості моменти, такі як спільне чаювання чи перегляди фільмів вечорами.
Мій досвід в Італії, серед самотності та самоаналізу, дозволив мені краще зрозуміти себе та свого чоловіка. Я остаточно усвідомила, що корінь наших проблем криється в мені, і я тепер щовечора мовчки прошу пробачення, міцно обіймаючи його перед сном. Мені потрібно було опинитися за тисячі кілометрів від нього, в чужій країні, зіткнутися з численними труднощами, щоб зрозуміти, наскільки він мені дорогий. Ця подорож була потрібна для того, щоб я навчилася по-новому цінувати наші відносини.