Світлана Іванівна, познайомившись із Мариною, яку привів її син Ігор, висловила своє несхвалення професії дівчини як вчительки та її скромного походження. Вона сумнівалася в тому, що Марина підходить як дружина Ігорю, який займав високе становище в суспільстві і мав одружитися на комусь рівному. Незважаючи на заперечення матері, Ігор оголосив про їхні плани одружитися найближчим часом, повідомивши, що Марина вагітна. Світлана негативно відреагувала на новину про вагітність, поставивши під сумнів молоду пару. Коли Ігор попросив фінансової допомоги на окрему квартиру, Світлана відмовила , наголосивши, що Ігор успадкує її від свого батька, і що вона ніколи не підтримуватиме їх фінансово. Ігноруючи несхвалення Світлани, Ігор та Марина одружилися на скромній церемонії без її присутності. Після цього вони жили в орендованій квартирі, відкладаючи гроші на власне житло.
Марина народила сина Дмитра, який був дуже схожий на Ігоря. Світлана вперше побачила свого онука на вулиці, випадково коли Дмитру був рік , але вона все одно відмовилася визнати його. Марина щосили намагалася зрозуміти поведінку Світлани, задаючись питанням: чи було фінансове становище важливіше за щасливу родину? Батьки Марини любили свого онука і часто відвідували його. Коли Дмитру виповнилося три роки, Марина запросила Світлану на його день народження, але та відмовилася, наполягаючи на тому, що звикла до самотності та давно вже втратила сина через Марину. За кілька днів Марині зателефонували та повідомили, що Світлану госпіталізовано.
Незважаючи на небажання Ігоря, Марина відвідала Світлану в лікарні, де та несподівано висловила співчуття про свої минулі вчинки та бажання помиритися з Ігорем. Зрештою, Ігор погодився відвідати свою матір. Під час їхньої зустрічі Світлана згадувала про щасливі часи своєї юності та шкодувала, що не прийняла Марину та Дмитра раніше. Вона попросила Ігоря привезти до неї Дмитра. Бабуся познайомилася з онуком за кілька днів перед своєю смертю. Відхід Світлани на той світ залишила в Ігоря та його сім’ї сильно почуття втрати та усвідомлення того, що життя непередбачуване та надто коротке, щоб ховати образи.