Микола, великий за розмірами чоловік, який живе на околиці міста зі своєю матір’ю, був відомий усім своїми габаритами, але м’яким характером. Незважаючи на свою значну постать, він був сором’язливий, і дівчата його уникали, через що він замкнувся в собі і працював вантажником на складі, не отримуючи подальшої освіти. Але одного холодного листопадового вечора життя Миколи кардинально змінилося. Він героїчно врятував собаку маленької дівчинки із замерзлого ставка. Дівчинка Тетяна та її мама Марина були безмежно вдячні йому. Марина наполягла, щоб Микола зайшов до них у гості, щоб погрітися.
Він прийняв ванну, і Марина доглядала його, бачачи в ньому ніжного гіганта. Прийшовши до тями, Микола зателефонував своїй матері, Галині Василівні, щоб повідомити її про те, що сталося. Згодом Галина приїхала до Марини додому, і вони всі разом повечеряли. Того вечора між Мариною та Миколою встановився особливий зв’язок, причому Марина виявляла занепокоєння про здоров’я Миколи. Її побоювання підтвердились. Наступного дня Миколі стало погано, і його госпіталізували. Марина відвідувала його щодня, приносячи їжу та підтримуючи його. Мати Миколи спостерігала за зростаючим зв’язком між ними, задаючись питанням про потенційні стосунки. Після виписки Микола продовжував відвідувати Марину та Тетяну, почуваючи себе з ними як удома.
Його героїчний вчинок здобув йому повагу в місті, і на нього більше не дивилися просто, як на великого мовчазного чоловіка. Відносини Миколи та Марини розквітли, і за кілька місяців вони вирішили одружитися. Всі округи гули від хвилювання з приводу майбутнього весілля. Мати Миколи підтримала цей союз. Вона часто гуляла з Тетяною вечорами, звикаючи до своєї нової ролі бабусі. Незабаром на стіні будинку висіла радісна фотографія Миколи, Марини, Тетяни та сімейного пса Дейка. Всі вони були щасливі і з нетерпінням чекають світлого спільного майбутнього, включаючи можливість появи у Тетяни молодшого братика чи сестрички.