Я живу зі своїм чоловіком уже 10 років, і ми виховуємо нашого 7-річного сина. Наш шлюб побудований на довірі та взаєморозумінні, але я все одно вважаю, що треба з обережністю дивитися у майбутнє. В даний час ми проживаємо в невеликій квартирі площею 42 квадратні метри, яка належала мені до заміжжя. Вона скромна і потребує ремонту, але це наш власний простір, не обтяжений орендною платою. Останнім часом ми подумували про покупку будинку більше, щоб розміститися з комфортом, але ми все ще накопичуємо на початковий внесок. Наші сім’ї знають про наші плани з придбання житла. І ось нещодавно моя свекруха запропонувала вихід.
Вона вирішила продати свою трикімнатну квартиру та поділити виручені кошти між синами, що значно збільшило б шанс на початковий внесок. Ідея була привабливою, поки вона не повідомила про свій намір переїхати до моєї дошлюбної квартири і не наполягла на тому, щоб я передала право власності їй. Вона пояснила це тим, що не хоче ризикувати залишитись бездомною у старості. Така пропозиція приголомшила мене і викликала суперечення. Хоча цей план міг би полегшити для нас купівлю більшого будинку, але одночасно це означало б відмову від моєї особистої власності та безпеки.
Мій чоловік вважав цю ідею сприятливою, не передбачаючи жодних проблем у наших стосунках. Однак його реакція на мої вагання призвела до розколу між нами, змусивши мене замислитися: чи повинна я погодитися, щоб зберегти гармонію? Тим не менш, згода на цю угоду позбавить мене моєї безпеки, зробивши мене вразливою, якщо наш шлюб колись піде навперейми. Я розриваюся на частини, не знаючи як діяти далі, не наражаючи на небезпеку ні мій шлюб, ні мою особисту безпеку?