Мій кар’єрний шлях є унікальним і не збігається з типовими історіями, які розповідають інші. Я глибоко співчуваю жінкам, які працюють за кордоном заради майбутнього своїх дітей, ще й в більш зрілому віці без підтримки. Я теж поїхала за кордон, керуючись необхідністю. Ми з чоловіком мали фінансові труднощі, і потреби нашої зростаючої дочки, були для мене пріоритетом. Незважаючи на напружений шлюб, я вирішила поїхати, прагнучи підтримати дитину на відстані. Коли я виїжджала, моїй дочці було 19 років, і вона збиралася вийти заміж.
Організувавши їхнє скромне весілля, я розлучилася з чоловіком і переїхала до Риму. Заробіток у тисячу євро на місяць здавався мені величезним статком. Але, побоюючись розповідей про невдячних дітей, я вирішила не надсилати гроші додому. Натомість я планувала відкладати значну суму, а потім повернутися та обговорити фінансові питання з дочкою та її чоловіком. За вісім років я нагромадила значну суму. Після повернення реакція дочки мене здивувала: “Мамо, мені не потрібні твої гроші”. Стримуючи сльози, я слухала, як вона та її чоловік наполягали на тому, щоб не приймати мої заощадження.
Вони натомість запропонували купити для мене квартиру, щоб здавати її в оренду і накопичувати на мої майбутні потреби. Я була приголомшена, відчувала себе майже винною за свої колишні думки. “Доню, я зробила це для тебе”, – сказала я. Її відповідь зігріла моє серце: “Мамо, у нас з чоловіком все добре. Твоє благополуччя для нас найважливіше”. Пишаючись самодостатньою дочкою, я прислухалася до її поради, але повернулася до Італії, щоб продовжити роботу. Я планую й надалі допомагати їй та її чоловікові, вдячна за їхню доброту та розуміння.