72-річна Ольга Іванівна, ретельно одягнена та по-юнацькому бадьора, йшла зустрічати свого чоловіка з роботи. Вона ще зберігала легкість своєї молодості, коли зустрічалася зі своїм чоловіком Борисом. Бориса, який тепер працював денним охоронцем на автостоянці, Ольга Іванівна зустрічала після кожної зміни незалежно від погоди. Подружжя разом поверталося додому, говорячи про події дня, іноді зупинялося, щоб купити печиво, або прогулювалися до магазину, якщо Ольга хотіла спекти свої фірмові булочки з корицею. Під час одного з таких вечорів Борис, натхненний випічкою своєї дружини, запропонував їй спекти додаткові пироги чи булочки для його молодого колеги Андрія, який часто вдавався до швидких та менш поживних страв. Ольга Іванівна погодилася.
Наступного дня вона прокинулася рано, щоб приготувати пироги. Борис подався на роботу раніше, здивувавши Андрія. Вони випили чаю з пирогами, і Андрій висловив свою тугу за домашньою їжею. Борис м’яко розпитував Андрія про кулінарні здібності його дружини, що призвело до скарг Андрія на його сімейну ситуацію, викриваючи передбачувану недбалість його дружини та їхні постійні сварки. Зрозумівши, що дружина Андрія працює і одна виховує їх двох дітей, Борис припустив, що Андрій не такий перевантажений роботою, як йому здавалося, і може дозволити собі допомагати своїй дружині.
Він поділився своїм власним досвідом поділу обов’язків та поваги до своєї дружини Ольги, що й підтримувало гармонію у їхньому будинку. Після вдумливої розмови Андрій прийняв слова Бориса близько до серця, вирішивши проводити більше часу вдома та брати більше участі у житті сім’ї. Він почав допомагати дружині в організації дозвілля дітей і навіть готувати разом із ними, щиро вдячний Борису за мудрість. А сам Борис, повернувшись додому, оптимістично сподівався, що родина Андрія набуде тієї ж гармонії, яка приходить із любов’ю та взаємною повагою.