Бабуся Каті була для неї і матір’ю, і батьком – єдиною родичкою у її холодному світі. Мати рано пішла з життя, а батько зник після кількох коротких зустрічей та листів. Катя, зберігаючи старі листи, намагалася знайти свого батька, але зустріла новину про те, що він давно зник, і його давно ніхто не бачив. Через роки Катя, сповнена рішучості і обтяжена життєвими труднощами, постійно вмовляла свою старіючу бабусю переїхати до неї, пропонуючи близькість і турботу.
Незважаючи на труднощі, вольова бабуся Ганна Захарівна вважала за краще залишитися у своєму селі, знаходячи втіху у знайомій обстановці та природі навколо. Згодом, стійко долаючи життєві випробування, Катя зуміла завдяки невтомній праці та зусиллям обзавестися маленькою квартирою та машиною. Навіть коли бабуся Ганна зістарилася і ослабла, наближаючись до свого 90-річчя, вона все ще залишалася прив’язаною до свого села, знаходячи життя та бадьорість у літніх садах та компанії своїх сусідів. Якось зимовим днем, коли Катя здійснювала звичайний візит у село до своєї бабусі, відвозячи їй продукти та міські пряники, то виявила на узбіччі дороги чоловіка, який заблукав і перебував у лісі вже кілька годин.
Вона привезла його до будинку своєї бабусі, допомогла перев’язати поранену ногу та зігрітися. Бабуся Ганна одразу знайшла в Євгені споріднену душу. Того ж вечора вона відчула, що Євген стане частиною їхньої родини. Так і сталося. Несподівано для себе Катя закохалася у Євгена. Той залишився на якийсь час у бабусі Ганни, повністю відновився – і через місяць зробив Каті пропозицію. Найрадіснішою в день весілля була бабуся Ганна, яка почувала себе помолоділою на кілька десятиліть.