У дитинстві Семен завжди був сповнений енергії та любив гучні ігри з друзями. Щоразу, коли наступали сімейні поїздки, він бурчав і нудьгував, мріючи скоріше повернутися додому. – Семене, подивися, як гарно навколо! – казав батько, показуючи на краєвиди за вікном машини. – Мені нудно, я краще пішов би грати з друзями, – відповів маленький Семен, не приховуючи розчарування. Роки йшли, і Семен ставав старшим.
Якось, побачивши втомлені, вкриті зморшками очі батька, він усвідомив, як багато він втратив. Ті моменти, які колись здавались нудними та непотрібними, тепер наповнювали його серце теплом та ніжністю. Вони знову вирушили в поїздку, і цього разу Семен по-справжньому цінував кожну мить, проведену зі своєю родиною. – Пам’ятаєш, як раніше я не любив ці поїздки, тату? – спитав він, озираючись на дорогу, що йде в далечінь. – Так, ти завжди був таким невгамовним, – усміхнувся батько. – Тепер я розумію, що це було щось особливе.
Вибач, що не цінував тоді ці моменти, – сказав Семен із жалем у голосі. Батькові було приємно чути ці слова, і він поплескав сина по плечу, даючи зрозуміти, що все гаразд. Поїздка була наповнена теплими розмовами, сміхом та спогадами. Семен зрозумів, що кожна хвилина, проведена зі своїми близькими, безцінна. Іноді просто потрібен час, щоб усвідомити, що найважливіші моменти життя часто залишаються непоміченими, поки не настає час гідно оцінити їх.