Ганна школу закінчила із золотою медаллю. Здійснила свою мрію, вступила до Московського університету, першу сесію здала на відмінно, все у неї складалося, як і задумувала. Але… Закохалася у Макса. Вийшла за нього заміж. Потім завагітніла і навчання довелося відкласти, потім чоловікові треба було другу вищу освіту здобути, і Ганна пішла працювати двірничкою, щоб підтримати його, потім народилася друга дитина… Чоловік, тим часом, робив кар’єру, зростав на посаді… Ганна забула про університет і влаштувалася помічником кухаря до дитсадка. На пенсію її “выдправили” у п’ятдесят… Потім чоловік пішов до молоденької. – Ти стара для мене. Мені за статусом належить молода дружина, – сказав він. Ганна сильно переживала зраду чоловіка. Сиділа в квартирі одна, втрачена.
Діти вже виросли. В них уже свої сім’ї, свої квартири. Так пролетів рік. Якось вона й пекла торт. Прикрасила так, як вона могла. Фото помістила в “Інстаграм” та підписала “Моє творіння!”. Наступного дня вона мала двісті лайків і стільки ж передплатників. А питання так і сипалися… Минуло ще два роки. Ганна за цей час набрала передплатників у свій блог і замовлення на торти сипалися один за одним. З’явилися гроші, і жінка зайнялася своєю зовнішністю. Зайнялася спортом, стала стрункішою, отримала права, купила машину. Якось заїхала на СТО, долити олію. Там і зіткнулася з Максом.
Той був зі своєю молодою дружиною. Із шаблонною зовнішністю. – Ганна? – Я Максік, я! Що дуже змінилася? Слухай, скажи мені по дружбі, ви, шишки, коли в ресторан ходите, як потім розрізняєте своїх дружин? Чи хто перший під руку попадеться ту і берете? – Ой, а я вас знаю! – залепетала раптом дружина колишнього. – Ви ж “Блакитний велюр”? Відомий блогер? А можна сфотографуватися з вами? Макс зателефонував увечері: – Можна питання? Чому “Блакитний велюр”? – А ти згадай… Коли вони були ще бідними студентами, мріяли, що на весілля Максу пошиють чорний костюм, а Ганні пошиють сукню з блакитного велюру.