Сусідка Ліда приготувала багато різних смаколиків, вимила весь будинок і двір, все упорядкувала, бо діти обіцяли відвідати її того дня. Але на годиннику було вже десять, а гостей так і не було. Раптом пролунав стукіт дверей.

Ліда живе навпроти. Ми дружимо багато років. Вона знає про мене абсолютно все, як і я про неї. Ліда має трьох дітей. Вона виростила їх без чоловіка. Жінка віддала усі сили на виховання дітей. Заміж більше не вийшла. Її діти мешкають у різних куточках України. Вони приїжджають нечасто. Ліда придбала телефон, щоб спілкуватися з ними, але вони не можуть довго говорити. Ліда проводить вечори сама. Вдень працює у дворі чи на городі. Я спостерігаю за подругою. Мені здається, вона часто сумує. До мене дочка постійно приїжджає. Вона кожні вихідні проводить у мене. Ліда прийшла у суботу з пиріжками. Вона хотіла разом посидіти, поговорити. Ми з Олесею покликали її до нас. Ліда зніяковіла і втекла додому. Я бачила в його очах смуток. Того дня зрозуміла, річ не в соромі. Нещодавно Ліда повеселішала. Діти пообіцяли приїхати не по одному, а всі разом! Подруга бігала щаслива, клопотала двором.

 

Advertisements

Вона намагалася встигнути все на свої місця, навести порядки. Двір прибирала першу половину дня. Після обіду була вдома. Вікна на кухні відкриті, отже, готувала надвечір. Годинник показував 7:00. Подвір’я Ліди порожнє. Подруга виходила кожні двадцять хвилин у двір і визирала дітей. Надворі тихо, навіть кішки не гуляють. Ліда важко видихала і йшла назад у будинок. Перевалило за 8:00. Надворі нікого. Стрілка годинника повільно бігла до дев’ятої. Я хвилювалася за подругу. Вона припинила виходити надвір. Світло в її будинку згасло. Постукала до Ліди. Вона прибігла за кілька секунд. На її обличчі красувалася усмішка. Побачивши мене, вона засмутилася. — Вибач, Галю. Я на інших гостей чекала. Не ображайся. – вибачилися Ліда.

 

Взяла подругу під руку і потягла до хати. Поставила чайник, а Ліда порізала яблучний пиріг. Цей вечір провела із подругою. Вона сумувала за дітьми. Вони обіцяли приїхати. Ліда чекала, готувалася. Ніхто не згадав про стареньку матір. З болем на серці залишила подругу. Вранці Ліда прийшла до мене на сніданок. Я не заперечувала. На ній обличчя не було. Вона майже не спала вночі. Образа та біль не дозволяли заплющити очей. Ліда сумно дивилася у чашку. — Куди всю цю їжу подіти? – Запитала подруга. Я не встигла щось сказати. Мою увагу привернув автомобіль за вікном. Він зупинився біля воріт Ліди. – Як куди? Гостей годувати! – Сказала я і вказала на вікно. Ліда підскочила до вікна. Її обличчя осяяла посмішка. – Приїхали! Зрештою приїхали! – кричала від радості Ліда.

Advertisements