Я пропрацювала 25 років і однією із перших зважилася на поїздку до Італії. Хоча вдома я жила безбідно, маючи трикімнатну квартиру та пристойну роботу головного бухгалтера, життя пішло навперекій, коли моя дочка Ольга вийшла заміж проти нашого бажання. Я підозрювала, що її чоловікові потрібне лише наше багатство. Вирішивши не підтримувати їх матеріально, я скористалася можливістю попрацювати в Італії і за кілька років накопичила достатньо коштів на купівлю будинку.
Незважаючи на фізичну та емоційну дистанцію, ми з чоловіком залишалися у шлюбі. Він продовжував фінансово підтримувати нашу дочку та її чоловіка. Через два десятиліття, коли моя онука зібралася виходити заміж, я купила їй квартиру, вживши заходів для того, щоб це майно залишилося нашій родині. Моя щедрість здивувала дочку, адже я багато років не надавала матеріальної допомоги її сім’ї. Після смерті мого чоловіка наша квартира залишилася вільною.
Замість того, щоб дозволити дочці в’їхати в неї, я здала її в оренду, а потім продала через рік. Я мала намір купити квартиру в Італії та оселитися там на постійній основі, оскільки ця країна стала для мене другою домівкою. Критика доньки та її побоювання з приводу того, хто доглядатиме за мною в старості, знайшли відгук і змусили мене засумніватися в правильності мого вибору. Тепер мені доведеться зробити найскладніший вибір. Чи вибрати мені своє нинішнє щастя чи таки подбати про свою старість і залишитися на батьківщині, доживати свої роки без особливої радості, зате в стабільності?