Протягом трьох років подружжя ділило життя, наповнене спільними мріями та цілями. Однак настав момент, коли Галина зрозуміла, що цей шлях не вартий того, щоб ним йти. Спочатку вони жили з матір’ю чоловіка, Ларисою Петрівною, плануючи обзавестися власним будинком, але обставини змусили їх натомість оселитися у двокімнатній квартирі свекрухи. Життя під дахом Лариси, обмежене її правилами, було далеким від того, що уявляла собі Галина. Їхнє життя було позбавлене усамітнення, свободу було обмежено, і навіть рішення завести дітей було відтіснене на другий план бажанням Лариси мати спокій у будинку.
Коли Ларису спіткала хвороба, саме Галина прийняла на себе основний тягар, піклуючись про її потреби, тоді як її чоловік Олег був постійно зайнятий на роботі. Незважаючи на невпинні зусилля Галини, скарги Лариси були нескінченними, щодня випробуючи її терпіння. Тяжке випробування досягло свого піку, коли Галина захворіла : ні чоловік, ні Лариса не відповіли взаємністю на її турботу. Родина Галини жила далеко. Олег просто виправдовував свою відсутність, а Лариса холодно нехтувала своїми обов’язками.
Одиночного візиту Олега з пакетом яблук виявилося недостатньо: його наступна байдужість, замаскована дзвінками у вихідні, виявила відсутність турботи та співпереживання. Галина задумалася про розлучення, але ця думка ще більше розлютила Ларису. Кричуча зневага з боку тих, кого вона вважала сім’єю, стала останньою краплею, яка підштовхнула Галину до переоцінки тих зв’язків, якими вона колись дорожила…