– Мені дуже шкода, що у вас немає парасольки, – пихкав молодик, Віталій, намагаючись не відстати від Тетяни, яка намагалася сховатись від наполегливого дощу, що мрячить, – ви до ниточки промокли. – Нічого страшного, всяке буває, – відповіла Таня, намагаючись відірватися від нього. – Можливо, я спробую виправити ситуацію кавою? – отримавши відмову, Віталій продовжив, – якщо ви так поспішаєте, дайте мені свій номер. Вона збиралася дати йому фальшивий номер, але, хоч би як це дивно звучало, дала йому справжній. Після цього вона намагалася забути про нього, але він продовжував дзвонити та писати.
Зрештою, вона погодилася зустрітися і випити кави. Побачення минуло ніяково. Картка Віталія була відхилена, і розплачуватися довелося Тані. Коли вона йшла, він наполягав на тому, щоб проводити її додому. Наступного дня він з’явився під її квартирою і крикнув, щоб вона вийшла, тримаючи в руках гроші та коробку із подарунком. – Парасолька, – сказав він, простягаючи їй подарунок, – і гроші за вечерю, – збентежився він.
Батьки Тані спостерігали за тим, що відбувається з вікна, і її мама помітила: – Він досить наполегливий. Не здивуюся, якщо вони будуть разом за тиждень. До речі, так і сталося. Подарована парасолька досі висить у їхньому передпокої, нагадуючи про їхній химерний початок, адже минуло вже 6 років! Ось так дощовий день звів двох різних людей із однією долею.