Я спеціально запланувала свою відпустку на батьківщину так, щоби бути в Україні у вересні, коли онука піде до першого класу. Я завжди знала, що невістка мене недолюблює, але не розуміла, якою мірою. Вранці 1 вересня я щедро дала онуці 20 євро. Після шкільної лінійки, на мій подив, вся моя сім’я вирушила до піцерії, не запросивши мене. Коли я висловила їм свою образу, невістка грубо помітила, що , повернувшись з Італії, я мала дати онуці 200 євро, а не якихось жалюгідних 20. Це мене дуже зачепило.
Справа була не в сумі, а в моїх почуттях. Я пройшла довгий шлях, щоб бути поруч у цей особливий момент, а тут таке… Ось уже 9 років я перебуваю в Італії та працюю над забезпеченням свого майбутнього. У мого сина та його дружини є будинок, подарований мною їм на весілля. Після розлучення з чоловіком для мене пріоритетним стало вкладення коштів у власну нерухомість.
Спочатку я хотіла квартиру, але тепер мрію про будинок, де зможу насолоджуватись природою у свої золоті роки. Я завжди відкрито говорила про свої наміри. Моя мета – бути незалежною, щоб не обтяжувати сина у майбутньому. Критика з приводу того, що я не допомагаю їм зараз матеріально, здається несправедливою з огляду на те, що вони цілком забезпечені, до того ж, я їм неслабо допомагала на початку їхнього спільного шляху.