Я росла у фінансово неблагополучній сім’ї з трьома молодшими братами та сестрами, і мої батьки не могли дозволити собі надати мені власний простір. Зрештою, я вийшла заміж за Юрія, чудову людину, але в нього теж не було власного будинку. До одруження Юрій заробляв гроші, які повністю вклав у благоустрій батьківського дому, вірячи в ідею щасливого спільного життя. Як результат, після весілля ми жили з його батьками.
Моя свекруха була гарною жінкою, але я твердо вірила, що у молодих пар має бути свій особистий простір. Я часто розповідала Юрію про своє бажання мати наш власний будинок. Він щоразу заперечував, згадуючи про кошти, які він витратив на ремонт будинку своїх батьків. Я часто відповіла йому: – Ті двері та вікна, за які ти заплатив, нікуди не подінуться. Ми повинні жити незалежно не тому, що нам не подобаються твої батьки, а тому що це правильно. Після довгих умовлянь ми таки вирішили з’їхати.
Батьки Юрія спочатку відчули себе скривдженими, але зрештою зрозуміли нашу думку. Ми почали з того, що орендували житло, а згодом, коли Юрій старанно працював, купили нашу власну квартиру. Через 14 років шлюбу, маючи двох дочок та підтримуючи близькі стосунки з батьками Юрія, я, як і раніше, дотримуюся правильності нашого рішення. Молоді пари мають жити окремо – незалежно від їхніх стосунків із батьками.