Марія Іванівна, 77-річна вдова, все життя прожила на селі. Колись разом із покійним чоловіком вона вела процвітаюче господарство, а тепер жила одна в старій хаті разом зі своєю кішкою. Старший син, Олександр, жив за кордоном, а молодший, Юрій – із дружиною Катею та донькою Мариною – всього за десять кілометрів. Трагедія сталася, коли в будинку Марії через несправну грубку сталася пожежа. Після цього Юрій притулив маму та її кішку. Хоча Марія намагалася допомагати Каті вдома, вона відчувала себе не у своїй тарілці.
Та й саму Катю турбувало зайнята свекрухою кімната Марини, адже бабуся, на її думку, заважала онучці. Марія відчула себе тягарем і виявила бажання переїхати в будинок для людей похилого віку , навіть запропонувала продати свою ділянку в селі, щоб заплатити за її перебування там. В один із вихідних днів Юрій зник, але повернувся з документами, які Марія прийняла, як свідчення про її швидкий переїзд до будинку для літніх людей. Отже, наступного дня Марія вирушила в подорож, яка привела її назад до села, але до її нового будинку на старій ділянці.
Це був подарунок від дітей, і там на неї чекала бездітна молодша сестра, Віра. Будинок був просторий, сучасний, і Віра стала її новою сусідкою, щоб обом їм не було самотньо у своїх будинках. Марія зрозуміла, що її сім’я доклала чимало зусиль, щоб забезпечити їй щастя та комфорт. Вона плакала і обіймала рідних, невпинно повторюючи слова подяки небесам за них.