Мій чоловік завжди почував себе зобов’язаним підтримувати свою матір матеріально. Спершу я не заперечувала. Нам було комфортно: у нас був будинок та машина, і хоча нам потрібно було утримувати трьох дітей, я змирилася з тим, що він купує продукти та оплачує рахунки за комунальні послуги для своєї мами. Вона була пенсіонеркою із щомісячною пенсією близько 5 тисяч. Враховуючи, що ми взяли на себе велику частину її основних витрат, я вважала, що її пенсія має покривати інші її потреби.
Проте згодом її запити зростали. Якось вона наполягла на покупці нового холодильника, коли її старий можна було спокійно відремонтувати. Не довго думаючи, мій чоловік виклав за це 20 тисяч. Під час недавнього візиту до неї додому я випадково виявила в її шухляді столу заначку з грошима – близько 50 тисяч. Я була приголомшена і пізніше поділилася цим зі своїм чоловіком, припустивши, що поки ми фінансували її бажання, вона накопичувала свої власні гроші.
Але він відмахнувся від цього, вважаючи, що в неї, мабуть, були плани на ці заощадження. Останньою краплею стало те, що вона попросила новий телевізор. Я наполягаю на тому, що нам потрібно приділяти пріоритетну увагу нашим дітям. Мій чоловік врешті-решт повідомив їй про наше рішення, і вона відреагувала з гіркотою, навіть поставивши під сумнів свої стосунки з ним. Незважаючи на його невпевненість, я відчувала, що твердо стояти на своєму було правильним вчинком.