Нещодавно помер мій чоловік, Ярослав, залишивши мені значний спадок, тому що він пішов, не склавши заповіту. Наша дочка, яка добре влаштувалася за кордоном, не хоче повертатися, як вона каже, ще найближчі кілька років. Тепер переді мною стоїть етична дилема, як розпорядитися цим спадком. Під час нашого 15-річного шлюбу Ярослав зізнався, що має коханку, яку він дуже любить, і хоче піти від нас до неї. Я була у жаху, уявляючи собі життя без тієї безпеки, яка була в нас завдяки чоловікові.
Заради нашої дитини та сім’ї я вибачила його та спробувала жити далі з цим вантажем. Мої переживання знову спливли, коли його коханка народила дитину, як дві краплі води схожу на Ярослава. Чоловік знову висловив бажання піти. Відчайдушно намагаючись врятувати свій шлюб, я запропонувала його коханці 10 000 доларів, щоб вона зникла з нашого життя, і вона погодилася. Ми з Ярославом прожили разом ще 20 років, більше не згадуючи про цей епізод.
Коли Ярослав відчув, що його кінець близький, він звернувся до мене з проханням не залишати поза увагою Олю, його незаконнонароджену дитину. Він визнавав свою провину та наполягав на тому, що Оля не винна. Його останні слова тепер переслідують мене. Чи маю я розшукати Олю і розділити з нею частину спадщини? Чи, може, мені варто продовжувати жити як раніше? Ці питання не дають мені спати ночами, я не знаю, що робити далі.