Протягом восьми років я була основною доглядальницею для моєї тітки Марії, але не через можливу спадщину, а з любові та розуміння того, що я була її єдиною опорою. Її дочка, моя двоюрідна сестра, Галина, переїхала до Польщі багато років тому, створивши своє власне життя та сім’ю далеко від матері. Спочатку тітка Марія була самостійною, але в останні десять років її здоров’я погіршилося, а останні вісім – вона не виходила з дому. Галина вирішила найняти доглядальницю, але витрати були непосильні.
Тоді вона вирішила домовитися з моєю мамою (молодшою сестрою Марії) і зі мною, що, якщо ми доглядатимемо тітку, вона відмовиться від своїх прав на будинок Марії. Мене ця пропозиція зацікавила не лише через будинок, а й тому, що я дуже любила свою тітку. Живучи поряд, я щодня доглядала Марію, забезпечуючи всі її потреби і часто доповнюючи її пенсію власними коштами. Мої зусилля тривали аж до її недавніх похорон, всі останні приготування до яких я взяла на себе. Галина, на жаль, не змогла бути присутньою на похороні за станом здоров’я.
Повернувшись за 40 днів, Галина заговорила про ремонт будинку. Виявилося, що Марія офіційно не залишила мені будинок, зробивши Галину єдиною спадкоємицею. Я боялася, що залишусь без обіцяної спадщини, проте Галина виконала нашу первісну домовленість, запевнивши мене, що будинок належить мені, і порадивши звернутися до юриста для правильної передачі майна. Я відчула полегшення і була приємно здивована, бо побоювалася, що роки моєї відданості можуть виявитися невинагородженими, адже квартира – не така й дрібниця, щоб від неї так відмовитися.