Якось пізно вночі моя сусідка Олена увірвалася до мого будинку і попросила мого чоловіка допомогти пересунути шафу. Я повідомила їй, що він у гаражі, тим самим здивувавши її з огляду на пізню годину. Олені спитала, чи не запізно для роботи в гаражі. Я ж пояснила, що мій чоловік одержимо відновлює стару машину. Його захоплення напівзруйнованою машиною дратувало мене, і мені здалося, що він цінує її більше, ніж наші стосунки. Я висловила своє невдоволення тим, що він занадто багато часу проводить далеко від дому, і відсутністю уваги до мене.
Олена намагалася мене втішити, пояснюючи це тим, що чоловіки – дорослі хлопчаки, яким машини і всі ці хлопчачі штучки на кшталт комп’ютерних ігор або футболу, наприклад, ніколи не набридають. Вона розповіла, що її власний чоловік завжди був приклеєний до свого комп’ютера, тому вона навчилася не злитися та не сумувати через це. Незважаючи на ці втішні слова, незабаром моє розчарування досягло піку. Я почувала себе забутою та недооціненою. Я мріяла про більш цікаве життя, про власні пригоди в ньому… Якось я розповіла Олені, що мрію про дайвінг.
Олена закликала мене здійснити цю мрію і вирватися, нарешті, із сірого життя. Я була налаштована скептично, вважаючи, що люди не змінюються, але дарма. Тоді мій чоловік прийшов додому раніше, ніж звичайно, і підслухав нашу розмову. Він здивував мене, підтримавши мої мрії про дайвінг, заявивши, що він був би не проти скласти компанію. Здивована цією заявою, я недовірливо подивилася на неї. Олена тим часом тихенько вислизнула, вирішивши повернутися з проханням пересунути шафу пізніше.