Я була коханою онукою моєї бабусі, але не тому, що була якоюсь унікальною, а просто тому, що жила поряд, у тому самому місті. Наша близькість привела до частого спілкування, перетворивши її на мого кумира та порадника. Вона підтримувала мене в моїх перших стосунках більше, ніж будь-хто в сім’ї. Коли мені було 24 роки, і я вийшла заміж, невдовзі дізналася, що вагітна.
У той же період моя 72-річна бабуся іноді висловлювала побоювання щодо свого віку, але я була впевнена, що вона буде в захваті від перспективи стати прабабусею. Однак її реакція на щасливу новину застала мене зненацька. Замість того, щоб висловити радість, вона запитала, чому я в такому молодому віці вирішила завести дитину? -Ви очікуєте, що я сидітиму з дитиною? Протікають останні роки мого життя, та й я на це не підписувалася. До того ж твоя мама все ще працює.
Як ти собі уявляєш це рішення? Хто виховуватиме вашу дитину? Але ж я не просила її ні про що, крім емоційної підтримки. Мій чоловік розсудив, що новина просто застала її зненацька, що й призвело до її різкої відповіді, але мені все одно було боляче. Я вже була дорослою самостійною людиною, була заміжньою і була повністю готова до появи дитини. Я запитала: невже їй просто було так важко змиритися зі своїм майбутнім статусом прабабусі?