Я почав зустрічатись з Ганною під час навчання в університеті. Вона була моєю першою серйозною парою, а мої батьки бачили у ній свою майбутню невістку. Заохочуваний батьками і тільки-но закінчивши університет, я з оптимізмом зробив Ганні пропозицію. Вона була в нестямі від радості і готова вийти заміж майже відразу, але я почав вагатися і просити її почекати з весіллям.
Я запропонував спочатку зробити кар’єру та накопичити грошей. Ганна була не проти простої церемонії, але я збрехав, що хочу влаштувати грандіозну урочистість, виправдовуючись тим, що нам потрібно накопичити для цього грошей. Ми витратили майже рік на підготовку, і наше спільне проживання було цілком прийнятним. Однак поступово я почав втомлюватися від нашого передбачуваного життя. З новою роботою та свіжими обличчями навколо мені захотілося новизни і в особистому житті. У нашому офісі з’явилася нова дівчина, яка мене зацікавила. Хоча в неї був хлопець, я плекав надію на можливі стосунки з нею, водночас плануючи розлучитися з Ганною.
Ніхто, ні мої друзі, ні батьки, ні навіть Ганна не розуміли, чому я розлучився з нею. Ганна переслідувала мене протягом місяця, перш ніж, нарешті, повернула обручку. Я тимчасово переїхав назад до батьків, терплячи їхнє несхвалення за те, що відпустив таку чудову дівчину. Я не міг пояснити, що втратив пристрасть до наших відносин, і не хотів одружитися, принаймні, з Ганною. Опинившись на роздоріжжі, я втратив усе, але ні про що не шкодував. Я все ще маю заощадження, і я сподіваюся, що скоро переїду. Можливо, тоді все налагодиться, і життя стане кращим, ніж було з Ганною. Принаймні це і є моя єдина надія та мета.