Євгенія та її хлопець Андрій, обом по 35 років, жили разом уже два роки. Їх часто питали про можливість завести дитину, але вони віддавали перевагу особистій свободі. Андрій мав доньку від першого шлюбу, і він віддавав половину своєї зарплати на її утримання. Євгенія захоплювалася його турботою про доньку та не турбувалася з приводу фінансових витрат. Вони були фінансово стабільними, і суперечки про гроші ніколи не виникали.
Вони планували одружитися навесні, але тут виникла одна проблема – Андрій хотів ще одну дитину, а Євгенія сумнівалася. Проте зрештою вона погодилася – і вони звернулися до лікаря. Під час консультації лікар запитав Євгенію, чи справді вона хоче дитину, згадавши про велику відповідальність. Це змусило жінку засумніватися, чи реально вона хоче материнства. Жертва у плані здоров’я та особистого часу, а також потенційний вплив на фігуру видавались їй непосильними.
Вона вважала, що не кожна жінка повинна бути матір’ю, і її небажання не робило її меншою за “жінку”. Вона вважала, що материнство забирає здоров’я, час і енергію, а не приносить радість, як описували інші. Вона також турбувалася, що можлива зміна фокусу може вплинути на її стосунки з Андрієм. Вона глибоко любила його і не хотіла, щоб їхні стосунки постраждали через навантаження, пов’язане з вихованням дітей. Як би там не було, їй таки передстояла важка і, можливо, доленосна розмова з чоловіком.