Під вагою ягід гілки вишневого дерева зникли. Цього року не було такого врожаю, як у 92-му, – згадувала Валентина. Тоді вони з Галинкою консервували компот із вишні. Валентина, яка поступово осліпла, не раз сідала на вишні, що впали на лавку, забруднюючи спідницю. Поруч із нею на повідку сиділа її вірна супутниця Лора. Сусіди не схвалювали, коли Лора гуляла на волі, бо вона постійно сіяла хаос у їхніх дворах: Лора дуже любила квіти. Насувалися темні хмари, і здавалося, що дощ неминучий. Валентина неохоче встала, щоб забрати білизну. У середині роботи її гукнув голос, і вона злякалася.
Біля хвіртки стояла мініатюрна молода жінка з характерною родимкою над губою і шукала Івана Микитенка. Збита з пантелику, Валентина заявила, що не знає жодного Івана Микитенка. Почав йти дощ, і Валентина пошкодувала дівчину, котра назвалася Танею. Вони поспішили до будинку, де Валентина запропонувала чаю. Таня шукала Івана, з яким зустрічалася недовго і до якого у неї виникли почуття. Вона чіплялася за проблиск надії знайти його, але слова Валентини зруйнували її мрії. Вони розмовляли за чаєм, доки Таня не зрозуміла, що їй треба встигнути на потяг.
Коли вони розлучалися, Валентина подарувала Тані малинове варення і прошепотіла підбадьорливі слова про те, що вона обов’язково знайде справжнє кохання. Після того, як Таня пішла, Валентина відпустила Лору насолоджуватися тим, що залишилося на підлозі та на столі до кінця дня. Ця історія здається звичайною, ні про що не говорить, але цей день став одним із найпам’ятніших для Валентини останнім часом. Її життя було настільки нудним, що саме про візит цієї дівчини вона розповідала всім навколо ще кілька тижнів. Історія нагадує нам приділяти час старшим, адже у вік технологій вони залишилися зовсім одні у цьому світі.