Лариса, обтяжена п’ятьма важкими сумками, невпевнено стояла біля входу до квартири. Виявивши, що двері замкнені, а домофон не відповідає, вона відчула, що в ній панує сум’яття. Набравши номер доньки, Лариса повідомила про свій несподіваний візит. На свій жах, вона дізналася, що домофон не працює, а її зять Вітя поїхав у відрядження. Серед загального хаосу вуличний собака обнюхав її сумки, і Лариса поділилася з ним шматочком ковбаси.
Онук, побачивши її, був у захваті від візиту і цілий день не відходив від неї ні на крок. Новина про те, що Вітя поїхав у відрядження, стривожила Ларису, але ввечері їй обіцяли дати пояснення. Лежачи без сну в ліжку, стурбована подружніми розбіжностями дочки та зятя, Лариса шукала розради в товаристві вуличного собаки. На ранок вона визначилася з подальшими діями і звернулася за допомогою до двох ворожок біля вокзалу. Тим часом і до Віті, після його роботи, звернулася ворожка, яка загадково натякнула на нещастя та небезпеку для його родини.
Вражений надприродною точністю її слів, він отримав пораду відвідати міський фонтан і допомогти нужденному, щоб запобігти передбачуваному лиху. Згодом Лариса запропонувала всією сім’єю вирушити до фонтану, де вона інсценувала своє незграбне падіння у воду. Вітя кинувся їй на допомогу, тим самим виконавши пророцтво ворожки. Повернувшись до квартири, Лариса обмірковувала події дня. Незважаючи на втрату телефону у фонтані, вона вважала, що досягла своєї мети. Сім’я стала єдиною, з’явилася нова домашня тварина – вуличний собака, який складав їй компанію вечорами. Перспектива ще одного відрядження Віті була відкинута, і в будинку лунав сміх дочки, наповнюючи Ларису умиротворенням.