Ніна Василівна була схвильована: вона вимагала від сина Володимира зробити щось із його дружиною Світланою, з якою їй було вже нестерпно жити. Володимир, прикутий до ліжка й ослаблий, намагався заспокоїти матір, але зрештою, знесилившись, урвав розмову. Випади Ніни Василівни лунали по всьому будинку: вона звинувачувала сина у невдячності та звинувачувала Світлану у його хворобі.
Світлана усамітнилася в кімнаті, пригнічена постійними звинуваченнями свекрухи. Відколи Володимир захворів, Ніна приїжджала з села відвідувати його, загостривши і без того напружені стосунки зі Світланою. Ніна щиро вірила, що Світлана зневажала Володимира, сприяючи погіршенню його здоров’я. Жінка навіть почала сваритися з онуком Іваном, який утомився від постійних суперечок бабусі. Він намагався навчити її, але бабуся сприймала ці дії як неповагу – ще одне звинувачення на адресу Світлани. Рішучим кроком Світлана накричала на свекруху, коли та спробувала знову потурбувати Володимира.
Вона твердо заявила жінці, що вранці вона має виїхати, вимагаючи спокою у своєму будинку. Ніна Василівна остовпіла, не розуміючи, як таку відсіч вона отримала від своєї звичайної покірної невістки. Наступного дня Ніна поїхала до дочки, причаївши образу на сім’ю сина. Вона зображала себе жертвою неповажної сім’ї. Тим часом Володимир, Світлана та Іван полегшено зітхнули, подякувавши день за набутий спокій після від’їзду нестерпної жінки.