Настя приїхала до батьків із величезними сумками та з подивом виявила батька за обіднім столом, який з явною радістю годував супом малюка. Батько привітав її, але потім знову зосередився на хлопчику, що викликало в Насті певне занепокоєння. Вона спитала батька про місцезнаходження матері, але отримала невизначену відповідь. Дивуючись, вона вивантажила свої сумки і приєдналася до них за столом.
Поцікавившись особистістю дитини, вона дізналася, що це Андрій – його син. Це відкриття здивувало її, оскільки вона не знала про наявність у батька позашлюбних дітей. Батько пояснив, що після того, як Настя сказала їм, що не планує мати дітей, вони були розчаровані з матір’ю, тому звернули всю свою увагу на Андрія. Турбота про нього приносила їм радість, тим більше, що Андрій був сином Віри – жінки, яку батько колись любив.
Настя, обурена і розгублена, звинуватила батька у можливій невірності, на що він відповів лише гумором та безтурботністю. Він заявив, що кровна спорідненість Андрія з ним не має жодного значення: вони вирішили вважати його своїм сином та онуком. Пізніше Настя розплакалася перед мамою Ольгою, звинувативши батьків у тому, що вони люблять чужу дитину більше, ніж її. Ольга запевнила її, що її люблять так само сильно, як завжди, і сказала, що якщо у Насті народиться дитина, то вони будуть найщасливішими людьми на світі. Їхнє кохання, пояснила Ольга, може поширюватися на всіх дітей, а не лише на рідних.