Дзвінок у двері змусив Віру здригнутися. Вона не наважувалася відчинити двері, бажаючи побути трохи на самоті. Дзвінок не замовкав, тепер він супроводжувався безперервним дзвінком телефону. З небажанням вона взяла його в руки, і на екрані висвітлилися незліченні пропущені дзвінки та повідомлення. Серед них було повідомлення батька, яке неможливо було пропустити. Її осяяло – наполегливий відвідувач був її батьком. З важким серцем вона підійшла до дверей і побачила, що він все ще стоїть там. Його розчарований погляд просканував дочку, перш ніж він увійшов і одразу ж подався на кухню – зварити собі каву.
Тримаючи в руках чашку кави та посилку, він спостерігав за явним дискомфортом Віри. Після напруженого мовчання він закликав її до розмови. Віра вибухнула сльозами і розповіла про свій душевний біль з приводу невдалого вибору в плані вагітності, адже нещодавно вона позбулася дитини, розуміючи, що одній їй буде складно виховувати свого малюка. Спокій батька ще більше розпалив її емоції, що призвело до розмови на підвищених тонах. Кімната наповнилася її розпачом, жалем та розчаруванням. Батько Віри, Михайло, із співчуттям подав їй води, даючи її горю вилитися назовні.
Коли ридання стихли, Віра запитала, чи звинувачує її батько. Він відповів з розумінням та повагою до її важкого вирішення. Через рік Віра здобула щастя з Ігорем, який підтримав її минулий вибір і допоміг їй перебороти в собі почуття провини за це. Їхнє кохання зростало, і незабаром Віра знову завагітніла. Поява сина, Андрія, принесла величезну радість у їхню маленьку родину. Одного разу, зовсім випадково Віра натрапила на сайт із усиновлення дітей, де знайшла дівчинку Софію, напрочуд схожу на Андрія. Віра та Ігор вирішили удочерити її, тим самим назавжди звільнивши серце Віри від негативних почуттів через своє минуле. Дивлячись на свою родину, що росте, Віра зрозуміла, що навчилася прощати себе. То була мудрість, передана їй батьком. Вона примирилася зі своїм минулим та любов’ю, яка тепер оточувала її.