Якось дядько Василь спитав через паркан, чи вдома мати Івана. Іван, що пригнічено сидів біля зламаного велосипеда, відповів, що вона спить. Дядько Василь увійшов у двір і запропонував відремонтувати велосипед. Він також запитав, чи Іван їв, на що Іван відповів, що їв холодну манну кашу, що залишилася з минулого вечора, бо мама заборонила йому користуватися газовою плитою. Дядько Василь зітхнув, знаючи, що в селі добре знають Олену, матір Івана, її любов до сну та огиду до роботи.
Олена рік тому втратила чоловіка і залишилася сама з Іваном. Вона часто скаржилася на свої труднощі, але працювати чи віддавати Івана в дитячий садок відмовлялася під різними приводами. Дядько Василь запросив Івана до себе додому, де тітка Галя пекла пироги. Там тітка Галя згадала, що до них незабаром приїде Віра, свекруха Олени. Приїзд Віри був несподіваним для Олени, і вона, ясна річ, не дуже зраділа. Коли Віра почала претендувати на владу в будинку та на опікунство над Іваном, Олена побігла до сільської крамниці скаржитися знайомій продавчині. Однак жителі села підтримали Віру, критикуючи Олену за лінощі та відсутність будь-яких материнських інстинктів.
Олена вибігла з дому після чергової сварки зі свекрухою. Другого дня Іван прийшов до магазину зі списком покупок від бабусі Віри. Люба, господарка магазину, здивувалася, почувши від Івана, що Олена на роботі. Іван пояснив, що вона звикає до роботи на пошті, оскільки бабуся Віра сказала їй знайти роботу, якщо вона не хоче втратити спілкування з сином. Ця коротка розповідь наголошує на поворотному моменті в житті Олени: приїзд Віри і тиск з боку громади підштовхнули її до прийняття на себе відповідальності за добробут сім’ї.