Коли ми нарешті отримали власну квартиру з двома спальнями, наша радість була безмірною. Протягом багатьох років ми з чоловіком винаймали житло, що було і прикро, і втомлює, не кажучи вже про гроші. На той час ми вже мали дитину, що робило власне житло ще більш важливим і необхідним. Нам вдалося купити квартиру за неймовірно низькою ціною, що, щиро кажучи, мало насторожити. Квартира була значно дешевшою за середню ринкову ціну. Попередні власники навіть запропонували знижку, заявивши, що вони хотіли переїхати в іншу країну та не могли знайти покупця.
Ми вирішили, що нам просто пощастило, і не стали надто заглиблюватись у цю тему, а варто було… Ми прискіпливо оглянули квартиру, і вона здалася нам бездоганною. Ми погодилися на угоду і за тиждень в’їхали, помінявши тільки двері через погану звукоізоляцію. Перший тиждень все було добре, а потім почалися проблеми. Якось, коли ми з моїм однорічним сином були вдома самі, хтось почав стукати в наші двері. Інтенсивність стукоту була вражаючою, особливо коли я відчинила двері і побачила жінку похилого віку. Я тоді навіть здивувалася, як людина її віку може виявляти таку силу і чому вона вважає це за необхідне. – Ви занадто багато тупаєте! Це підвищує мій тиск. Виявіть повагу!
– кричала вона на мене, – ще толком не встигли в’їхати, а вже дістають своєю поведінкою. – Запевняю вас, ми не тупаємо зовсім. Моя дитина спить, та й я теж поруч із нею. До того ж, він занадто малий, щоб ходити, не кажучи вже про те, щоб вас турбувати, — захищалася я. – Якщо це повториться, я викличу поліцію! – пригрозила вона. Наступного ранку я виявила, що наші вхідні двері зіпсовані, а підлога заляпана якоюсь речовиною, через що я підвернула кісточку, коли штовхала коляску. Невдовзі я зрозуміла, що ця жінка Тамара Вікторівна намагається нас вигнати. В інших сусідів були з нею схожі проблеми, і всі боялися з нею зіткнутися через її злопам’ятний характер. Ситуація загострилася.