-Вона ніколи не стане частиною нашої родини! Навіщо ти привів її до нашої оселі? – Ось, що сказала Марія Ростиславівна, мати мого хлопця, коли він оголосив про наші заручини. Зневажливо сміючись, вона ясно висловила своє несхвалення. Незважаючи на це, мій хлопець Сергій любив мене настільки, щоб витримати критику своєї матері. Він попередив її, що якщо вона не прийме мене, то втратить сина.
Спочатку недовірлива, вона, здавалося, була стривожена його рішучістю. Свекруха прийшла на наше весілля, але не з радісною посмішкою, а з моїм колишнім хлопцем, сподіваючись зіпсувати нам свято. Потім вона запросила нас жити в неї, що Сергій розцінив як крок до примирення. Але натомість вона перетворила моє життя на жах. Після місяця терпіння я поставила Сергію ультиматум: жити окремо чи розлучитися. Він вибрав перше, що посилило ворожість його матері до мене. За рік після весілля Марія перенесла напад.
Після надання першої медичної допомоги їй знадобився цілодобовий догляд на дому. Сергій, зайнятий своїм бізнесом, і його молодша сестра, яка тільки починає самостійне життя, переклали цей обов’язок на мене, навіть не порадившись зі мною. Коли я відмовилася доглядати Марію, Сергій пригрозив розлученням, звинувативши мене в зневазі до його родини. Розгнівана, я поставила свої умови: я доглядатиму Марію, якщо успадкую її будинок. Це викликало звинувачення у корисливих намірах. Сергій не розмовляє зі мною майже місяць.