Ми були змушені переїхати в безпечніше місце після початку жахливих подій у країні минулого року. Наші друзі винайняли для нас недорогу квартиру. Мені вдалося знайти роботу в місцевій крамниці, а двоє наших синів добре адаптувалися у новій школі. Переїзд був складним. Ми залишили все позаду, не знаючи, чи повернемось ми колись і чи збережеться наш будинок, враховуючи, що діялося на місці.
Незважаючи на труднощі, ми почали обживатися у химерному містечку, розташованому поблизу гір. Однак постійна присутність представників правоохоронних органів усюди не давала нам спокою. Мій чоловік уникав виходити надвір, побоюючись призиву на службу. Він працював віддалено, брався за роботу в міру її надходження. Нещодавно ми зіштовхнулися із неприємною ситуацією.
Представники місцевої влади стали запекло шукати ухилістів від призиву, і навіть опитували місцевих мешканців. На жаль, один «активний» сусід вказав їм на мого чоловіка. На щастя, ми уникнули і відповідних проблем, просто не відчинивши двері. Коли я запитала сусіда про втручання в наше життя, він енергійно захищався, звинувачуючи нас у неробстві і ліні, поки інші боролися. Сварка переросла у майже фізичну конфронтацію. Відсутність співчуття з його боку просто вразила мене. Адже ми й так багато втратили, і ризикувати життям було б несправедливо.