Колись давно моє життя було схоже на нескінченний серіал. Ще в школі я була простою тихою дівчинкою, яка з певного часу почала зустрічатися з хлопчиком із класу. Перше кохання, спільні інтереси і весь час, який ми проводили разом, призвели до того, що я завагітніла. Я була на порозі закінчення школи, сподівалася на світле майбутнє, і раптом це здалося мені найгіршим із можливих наслідків. Найбільше я боялася, що мама дізнається про мою таємницю. Більш досвідчена подруга порадила мені перервати вагітність – найшвидше вирішення проблеми .
Мій хлопець Дмитро був проти, але я була налаштована рішуче. Гроші довелося брати у хлопця, внаслідок чого наші батьки таки дізналися про мою ситуацію. Повернення додому було рівносильним кінцю, адже я була єдиною дитиною – гордістю своїх батьків. Вони благали мене залишити дитину, обіцяли підтримку. Але я була непохитна, адже не хотіла губити свою молодість раннім материнством. Наступного ранку всі збирали речі в машину, в тому числі і я. Мене відвезли до віддаленого будинку, відібрали телефон і сказали, що я залишусь там на деякий час.
Я зрозуміла, що жодного катастрофічного рішення не буде. Батьки вирішили, що я народжу цю дитину, і щоб не зашкодила процесу, за мною постійно стежили. Я плакала, кричала, намагалася втекти – все марно. Пролетіло дев’ять місяців, і я тримала на руках свою маленьку руду, зморшкувату та смішну доньку. Несподівано вона стала для мене всім світом. Мені соромно було думати, що колись я хотіла не дозволити їй не народитися. Я вдячна своїм батькам, що вони вберегли мене від серйозної помилки. Ми з Дмитром одружені вже п’ять років і скоро чекаємо на сина. -Ну що, батькам знову готувати дачу – жартує мій чоловік, натякаючи на наші минулі хиби.