Багато років тому ми всі були здивовані, коли мій друг Андрій одружився з жінкою, якій було далеко за шістдесят. На той час Андрію було всього тридцять років, і він ніколи не виявляв інтересу до старших жінок протягом десяти років нашого знайомства. Коли він представив Марію як свою дружину, а не як майбутню наречену, наприклад, це викликало у нас змішані почуття. Ми того дня припустили, що вона була матір’ю його обраниці, а виявилося, що вона сама обраниця.
Марія була бабусею з невдалим шлюбом за спиною та трьома дорослими дітьми. Андрій міг би бути одним із них. Тоді Андрій мовчав про свої мотиви одружитися з Марією. Ходили чутки, що Марія була багатою жінкою, і її багатство було головною принадою для Андрія. Після одруження з Марією друг покинув роботу і став повністю залежати від неї. Пізніше з’ясувалося, що Марія була хвора, тому Андрій завжди був поруч із нею у той час. Їхній незвичайний союз тривав трохи більше року, поки хвороба не забрала Марію.
Після її смерті Андрій прийшов до мене додому, засмучений не втратою дружини, а тим, що Марія вправно перевела цінне майно на своїх дітей, залишивши йому дорогі, але марні подарунки. – Я постійно благав її купити мені машину, – з гіркотою зізнався Андрій. Його прагнення багатства підмочило його репутацію і підкосило нашу дружбу. Андрій не був дурнем. Він був здібною людиною зі стабільною роботою, але його готовність покинути це заради обіцянки власності ні до чого не привела. Його гамбіт провалився, і це залишило мене розчарованим його вибором.