Мого чоловіка терміново доправили до лікарні прямо з місця роботи. Його колеги мені сказали, що він тяжко хворий. Лікарі діагностували у нього апендицит. Мені вручили список речей, необхідних моєму чоловікові під час перебування у лікарні, і я почала судомно збирати та купувати все необхідне, сподіваючись на допомогу батьків. У нас був тримісячний син, і я не хотіла знайомити його з лікарняним станом так рано, не кажучи вже про віруси там. Насамперед я зателефонувала батькам і попросила їх посидіти з онуком.
Мама пояснила, що вони з батьком були у заміському будинку з друзями, всі вони були в піднесеному настрої, тому не могли вести машину. Потім я набрала номер своєї свекрухи Оксани Олегівни. Вона дуже засмутилася через новину про сина та наполягала, що особисто привезе все необхідне. Мене засмутило, що я не побачу чоловіка, але й привозити туди нашого сина я не хотіла. Наступного ранку зателефонувала моя мама і почала критикувати мене за те, що я зіпсувала їм свято, повідомивши новину про майбутню операцію зятя. Після її тиради вона все ж таки погодилася доглянути за онуком, щоб я могла відвідати чоловіка хоча б на годинку.
Коли я дійшла до лікарняної палати чоловіка, мене затримав його сусід по палаті, який мав цікаву історію для мене. Він розповів, як приходила моя свекруха та малювала похмуру картину про мене всім, хто слухав. З її слів, я сама була причиною операції мого чоловіка. Сусід чоловіка, літній чоловік, просто хотів сам розібратися, який я персонаж, ось він і розповів мені про почуте. Реакції обох батьків залишили мене здивованою. Що я мала зробити — заборонити нам із чоловіком захворіти, щоб їхні свята тривали і їм не довелося говорити про нашу жахливу долю? Я побажала і мамі, і свекрусі міцного здоров’я і запевнила, що більше до них ні з якого питання не звернуся.