Ніна, в минулому директор великого заводу та мати трьох дітей, опинилася в ситуації, в яку їй важко було повірити – вона опинилася у будинку для літніх людей. Ця жінка, у якої колись була добре оплачувана робота, велика квартира, машина, люблячий чоловік і троє улюблених дітей, тепер залишилася згадувати своє минуле життя, сповнене радості та достатку. Ніна та її чоловік виростили сина та двох дочок, яких вони дуже любили і на яких покладали великі надії. Їхнє життя було сповнене благополуччям, але, озираючись назад, Ніна зрозуміла, що щось упустила в їхньому вихованні.
Після смерті чоловіка майже десять років тому вона була обділена увагою своїх дітей. Її син Павло десять років тому переїхав до Німеччини по роботі, одружився і збудував там гарне життя. Він приїжджав в Україну раз на рік, щоб побачитися з матір’ю та сестрами, але через погіршення здоров’я його візити ставали рідшими. Її дочки, хоч і були географічно ближче, були поглинені своїми сім’ями та справами. У дощовий день, коли Ніна з сумом спостерігала з вікна за людьми, які поспішали додому до своїх родин, спогади про власні сімейні свята викликали на її обличчі посмішку. Наступного дня вона мала свято – день народження, який вона вперше провела на самоті.
А наступного дня, коли сім’ї зібралися в будинку для літніх людей, у двері Ніни постукали. На її подив, це була її невістка Надя, яку вона не бачила багато років. Надя привітала її з днем народження та розповіла, що не знала про ситуацію Ніни. Вони із чоловіком посилали гроші на утримання Ніни, не знаючи, що вони використовуються не за призначенням. Надя була сповнена рішучості не залишати свекруху в будинку для людей похилого віку. Вона домовилася, щоб Ніна переїхала з нею до Німеччини, хоча Ніна спочатку із сумнівом поставилася до ідеї жити за кордоном. У результаті саме Надя забрала свекруху до Німеччини, що різко контрастувало з її доньками, які постійно нехтували нею.