Віра та Володя випадково зустрілися на автобусній зупинці, і вже за тиждень він запросив її на сімейну вечерю. Незабаром Віра почала залишатися в них на ніч, а Лідія Петрівна, мати Володі, навчила її готувати і доглядати будинок. За допомогою Лідії Петрівни Віра вступила до інституту і незабаром отримала диплом. Віра та Володя були щасливі у шлюбі, поки у Володі не розпочався роман із Людмилою, колегою по роботі. Коли Віра завагітніла, Володя попросив розлучення, але Лідія Петрівна стала на бік Віри і не дозволила невістці стати бездомною.
За допомогою Лідії Петрівни Віра виростила сина Андрія. Лідія Петрівна якось запропонувала Вірі знайти нового партнера заради Андрія, але Віра була ще не готова. Лідія Петрівна зрозуміла, що Віра мала рацію, і сказала, що у кожного свій шлях. Якось жінки вирішили відвідати свою стару квартиру, що належить Лідії Петрівні та Володі порівну. – Я сумую за цим місцем, – сказала Віра, сидячи на ліжку в кімнаті, де вони з Володею колись були щасливі, – стільки спогадів… – Стільки років минуло, – сказала Лідія Петрівна, витираючи очі мереживною хустинкою, – Андрій виріс у такого прекрасного молодика! – Так, – з гордістю сказала Віра, посміхаючись синові, – він отримав свою зовнішність від батька.
Лідія Петрівна подивилася на Віру – таку самотню та горду. – Ти молода та гарна, Віро. А Андрію потрібен батько, – сказала вона вкотре. – Мамо, я подумаю про це, – сказала Віра – але поки що давай просто посидимо і поп’ємо чай. Сьогодні у Володі ювілей. Лідія Петрівна витерла сльози. – Який він був розумний, проміняв нас з тобою на якісь мрії. А та жінка змінила його до невпізнання. Віра витерла стіл, поставила чашки, відчинила вікно і впустила свіже весняне повітря. – Мамо, дякую тобі за все. Я тебе люблю. І життя склалося так, як було задумано. У кожного свій шлях. – І я тебе люблю, люба, – сказала Лідія Петрівна, взявши Віру за руку, – так, напевно, ти маєш рацію.